Усі сучасні види буряка походять від дикого буряка, що росте на Далекому Сході та в Індії, де його вживали в їжу з незапам’ятних часів. Перші згадки про буряк відносяться до Середземномор'я та Вавилону, де його використовували як лікарську та овочеву рослину. Спочатку в їжу вживали лише листя буряка, а коріння застосовували в лікувальних цілях.
Буряк дуже цінували стародавні греки, які приносили його в жертву богу Аполлону. Перші коренеплідні форми з’явилися (за Теофрастом) і були добре відомі вже у IV столітті до нашої ери.
На початок нашої ери з’явилися культурні форми звичайного коренеплідного буряка. У X—XI століттях вони були відомі в Київській Русі, у XIII—XIV століттях — у країнах Західної Європи. У XIV столітті буряк почали вирощувати в Північній Європі.
Кормовий буряк був виведений лише у XVI столітті в Німеччині. Повна диференціація буряка на столові та кормові форми відбулася в XVI—XVII століттях, і вже у XVIII столітті цей овоч швидко поширився країнами Європи. Кормовий буряк за хімічним складом мало відрізняється від інших видів буряка, але його коренеплоди містять велику кількість клітковини та волокон.
Цукровий буряк з’явився внаслідок інтенсивної роботи селекціонерів, початок якої було покладено у 1747 році, коли Андреас Маргграф з’ясував, що цукор, який до того отримували з цукрової тростини, міститься і в буряку. Тоді вчений встановив, що вміст цукру в кормовому буряку становив лише 1,3 %, тоді як у коренеплодах сучасних селекційних сортів він перевищує 20 %. Відкриття Маргграфа вперше зміг оцінити та практично використати його учень Франц Карл Ахард, який присвятив своє життя проблемі отримання бурякового цукру й у 1801 році обладнав у Нижній Сілезії фабрику, де виробляли цукор із буряка. Відтоді цукровий буряк поширився і нині є другим за значущістю джерелом цукру після цукрової тростини.
